В кінці 70-х років XX століття кримінальна обстановка в Нью-Йорку була жахливою. Перехожих грабували прямо на Бродвеї. Особливо діставалося туристам, у яких безсоромно відбирали фотоапарати і гаманці. Поліція настійно радила жителям міста носити в зовнішній кишені куртки або пальто 20-доларову купюру, щоб відразу віддати її гопникам. У той час стільки коштувало кілька доз героїну. За добу в мегаполісі відбувалося до 2 тис. тяжких злочинів і до 10 вбивств. У нічний час на вулицю міг вийти тільки божевільний.

У метро їздити було небезпечно. Банди молодиків вривалися у вагони і відбирали у пасажирів гроші і цінності. Причому відбувалося все це серед білого дня при масовому скупченні людей. Саме метро являло собою страшне видовище. На платформах скрізь валялося сміття. Половина світильників не горіла, і тому в підземці стояла напівтемрява. Стіни суцільно були покриті графіті. Причому в основному це були надряпані або нанесені фарбою вульгарні малюнки і написи.

Один з очевидців того страшного кошмару згадував: "Я увійшов в метро, ​​вистояв чергу за жетоном, а потім підійшов до турнікета і виявив, що монетоприймач зламаний. Поруч стояли два похмурих чолов'яги. Вони зламали турнікет і вимагали, щоб пасажири віддавали жетони ім. Ніхто не хотів зв'язуватися з цими злочинцями, і жетони зникали в розписаних татуюваннями руках. Але більша частина людей просто обходила нахабну пару, і потрапляла в метро безкоштовно. Все це нагадувало пекло. Складалося враження, що держава руйнується".

І раптом сталося справжнє диво. У 1985 році злочинність досягала піку, а потім раптом різко пішла на спад. За 7 наступних років кількість вбивств знизилася на 70%. Число грабежів, розбоїв, зґвалтувань впало на 50%. До 1995 року Нью-Йорк перетворився на одне з найбезпечніших міст США. З незрозумілої причини тисячі збоченців і психів раптом припинили порушувати закон. На вулицях і в метро стало тихо і спокійно.

Що ж послужило причиною такої разючої трансформації? Чому ті ж самі люди почали поводитися зовсім по-іншому? Відповідь дуже проста. Ніякого дива не було. Виною всьому стала Теорія розбитих вікон.

Цю рятівну панацею від усіх кримінальних бід придумали і розробили в 1982 році американський політолог Джеймс Вілсон і соціолог Джордж Келлінг. Відтоді навколо дітища цих вчених ведуться численні дискусії. Фахівці сперечаються вже понад 30 років, а тим часом "розбиті вікна" прекрасно зарекомендували себе на практиці. Вони дали старт кардинальним реформам в кримінальній політиці багатьох країн.

У чому ж суть цих самих вікон, і чому вони розбиті? Пов'язано це безпосередньо з твердженням, що злочинність і порядок мають прямо пропорційну залежність. Уявіть, що стоїть будинок. Одне вікно в ньому розбите. Повз ідуть люди, дивляться на вікно, і у них складається враження, що в цьому будинку повна анархія. Тому дуже скоро хтось розіб'є й інші вікна, а будинок вже буде сяяти порожніми віконними прорізами по всьому периметру. Все це спровокує почуття безкарності. Воно, як зараза, пошириться по всій вулиці. А потім охопить і весь район, даючи сигнал до більш серйозних і небезпечних злочинів.

Даний приклад вказує на те, що люди порушують закон зовсім не тому, що погано виховані, а їх спадковість залишає бажати кращого. Порушення закону є прямим наслідком того порядку, який існує в навколишньому світі. Якщо навколо бардак, то він породжує масу злочинців. Тобто атмосфера що панує навколо штовхає людей на протиправні дії.

Дане твердження американських соціологів вирішили перевірити на практиці фахівці з Нідерландів. Вони провели кілька простих експериментів. Розглянемо один з них.

Біля великого магазину уздовж стіни розташовувалася стоянка для велосипедів. Асфальт був ідеально чистим, стіна радувала око білизною. Експериментатори прибрали всі урни і повісили на велосипеди рекламні проспекти вигаданого спортивного магазину. Влаштувавшись поруч в машині, вони стали спостерігати за діями господарів двоколісних механізмів.

Людина підходила до велосипеда, знімала з керма рекламний проспект і озиралася в пошуках урни. Але викинути непотрібну листівку було нікуди. У кожного існувало 3 варіанти: кинути яскравий папірець на асфальт, повісити на кермо іншого велосипеда або покласти в кишеню, щоб потім викинути в найближчу урну. На землю рекламу кинули 33% з усіх велосипедистів.

Після цього експеримент повторили, але в дещо іншій інтерпретації. На асфальт кинули кілька недопалків і зім'ятих обгорток з-під цукерок, а стіну розмалювали абстрактними малюнками. На цей раз непотрібну рекламу кинули на землю 72% велосипедистів.

Але давайте повернемося в Нью-Йорк початку 80-х, коли його вражала жахлива злочинність. У 1985 році директором міського метрополітену став Девід Ганн. Йому дісталося господарство, яке являло собою пекло. І з чого ж почав свою діяльність новий директор? Він провів нещадну боротьбу з графіті. Спочатку це не викликало великого ентузіазму серед платників податків. У метро була купа проблем: технічний стан, пожежна безпека і, звичайно ж, злочинність.

Директору почали натякати, що він займається не тим, чим треба. Але той відповів: "Малюнки на стінах і в поїздах символізують крах системи. В першу чергу ми повинні перемогти графіті, а вже після цього почати експлуатацію поїздів вартістю в десятки млн доларів. Якщо ми не зможемо захистити їх від вандалізму, то їх тут же спотворять".

Девід Ганн наказав приводити вагони в порядок. Кожен вагон і кожен день. В кінці маршрутів були встановлені спеціальні пункти. Як тільки туди приходив розфарбований малюнками і подряпаний вагон, то все тут же змивалося, а подряпини зафарбовували. Порізані ножами сидіння і розбиті світильники змінювалися. У пунктах цілодобово працювали великі бригади людей. Але зате поїзда з кожним днем ​​ставали все чистішими і кращими. Минуло зовсім небагато часу, і випадки вандалізму можна вже було перерахувати по пальцях. Вони стали надзвичайно рідкісними.

У 1986 році пост начальника транспортної поліції Нью-Йорка зайняв Вільям Браттон. Але замість того, щоб підвищити відсоток розкриття вбивств і тяжких злочинів, він наказав зайнятися безбілетниками в метрополітені.

На питання журналістів він відповів, що чим більше "зайців", тим менше порядку. А це створює передумови для більш серйозних порушень закону. У той час в метро каталися 200 тис. безбілетників щодня. Молоді хлопці перестрибували через турнікети і бігли до поїздів. Інші дивилися на цю справу і теж переставали платити. І дійсно, якщо хтось не платить, то чому повинен платити я. Число "зайців" з кожним днем ​​збільшувалася, і проблема почала виходити з-під контролю.

І що ж зробив начальник поліції? Він поставив біля турнікетів поліціянтів в штатському. Вони почали хапати "зайців", надягати на них наручники і вишиковувати на платформі. Потім їх саджали в автобуси і везли в поліцейські відділення. Там дактилоскопіювали, перевіряли по базі даних, обшукували. Таким чином впіймали чимало небезпечних злочинців, які перебували у розшуку. Але найголовніше полягало в тому, що погані хлопці дуже швидко порозумнішали. Вони перестали носити з собою зброю і стали оплачувати проїзд.

У 1993 році жителі міста обрали нового мера. Став ним Рудольф Джуліані. Теорія розбитих вікон привернула його своєю простотою і ефективністю. Він призначив Браттона шефом всієї нью-йоркської поліції. А той почав нещадно викорінювати дрібні правопорушення в масштабах всього мегаполіса.

На вулицях почали хапати тих, хто поводив себе непристойно в громадських місцях: буянив і лаявся, кидав на землю недопалки, розбивав порожні пляшки, малював на стінах, просив у перехожих гроші. Якщо ж людина мочилася на вулиці, то її тут же садили в тюрму.

Результат не змусив себе довго чекати. У місті почався різкий спад злочинності. Викорінюючи дрібні проступки, поліція, тим самим, наносила нещадний удар по серйозним правопорушенням, вбивствам і пограбуванням. Був розірваний зв'язок між причиною і наслідком. А результатом цього стало те, що Нью-Йорк в XXI столітті став одним з найблагополучніших міст США.

Більшість людей вважає, що чудес на світі не буває. В цілому, з цим можна погодитися. Але в будь-якому правилі буває виняток, який лише підтверджує правило. В даному випадку таким винятком стало одне з найбільших міст Америки. У ньому знайшлися люди, які з усією серйозністю поставилися до Теорії розбитих вікон. Вони застосували її на практиці, а результат видно неозброєним оком. Але найцікавіше те, що цю теорію можна застосовувати у всіх сферах життя. І вона буде працювати. Так що, як то кажуть, вам і карти в руки. 

Якщо Вам сподобалася стаття, будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter

Uncategorised

Оцінка статті: 99% - 5 голосів
99%

Шановні читачі, будь ласка, оцініть статтю.

Додати коментар

Коментарі  

Михайло
+3 #1 Михайло 30.04.2019, 11:27
Потрібно спробувати це в Україні у різних сферах, інакше бездіяльність призведе до краху.
Цитата
FB